- — Шкільних святах
- — Шевченківських днях
- — Конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика
- — Шкільних, районних, обласних олімпіадах
- — Літературно-музичних композиціях
- — Усних журналах
- — Предметному тижні
- — Шкільних та районних конкурсах читців
- — Різноманітних літературних та мовознавчих конкурсах
- Гуртковій роботі
Позакласний захід проведений у формі усного журналу
під
час Шевченківських днів
Його дума, його пісня не вмре, не загине
Історія мого життя становить частину
історії моєї
Батьківщини...
Тарас Шевченко
Мета: узагальнити
знання школярів про життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка, повторити
вивчений матеріал, відкрити для учнів щось нове, не вивчене на уроках;
ознайомити з новими поезіями Кобзаря, згадати вже знані; розкрити велич і
значимість Шевченка для України як поета, письменника, художника та борця за
волю народу;
розвивати в учнів пам'ять, увагу, вміння гарно декламувати вірші, творче
мислення; виховувати любов до Батьківщини, повагу до людей, які жили і творили
для нашої держави в особі Т.Г.Шевченка, бажання вивчати творчість Кобзаря.
Обладнання:
Портрет Т. Г. Шевченка, малюнок батьківської хати, паперовий рушничок, червоні та чорні стрічки-візерунки,
експозиції картин Т.Г.Шевченка, карта перевезення праху Шевченка в
Україну «Останній шлях поета».
Підготовчий етап
Кожен учень отримує
випереджувальне завдання:
1. індивідуальні творчі завдання з диференційованим
підходом:
1.1.
Високий рівень - скласти вірш про
Т.Г.Шевченка;
1.2.
Середній рівень - написати невелику творчу
роботу про творчість Кобзаря;
1.3.
Достатній – вивчити вірш;
1.4.
Низький (якщо такий є) – намалювати малюнок до
улюбленого твору Шевченка
2. Групові завдання
для представлення сторінок журналу, виступу літературознавців,
письменників, літературних героїв.
Хід заняття
Вчитель. Дорогі друзі! Наш сьогоднішній
урок - данина пам'яті й шани людині, завдяки якій наше рідне
українське слово було вознесено на Олімп недосяжної високості й слави.
Увібравши в себе душу народу, його духовну велич і
красу, продовжуючи славу, розпочату І.П. Котляревським, великий
Кобзар підніс цю красу на найбільшу височінь. І саме завдяки Шевченкові вічні
скарби української душі — її дума, її пісня повноводою рікою влилися в
загальнолюдський потік світової культури. Тарас Шевченко понад усе на світі
великою синівською любов'ю любив нашу багатостраждальну Україну.
Сам любив і нам заповідав!
Наш сьогоднішній урок — урок-відкриття. Кожен з
вас, учні, має шанс на відкриття. Хтось, можливо, відкриє для себе досі
незнайомі сторінки біографії нашого Кобзаря, а дехто — нові поезії. Але, я
сподіваюсь, що готуючись до сьогоднішнього уроку, у вас виникли пізнавальні
інтереси, ви більше зацікавитесь геніальною постаттю Тараса Шевченка,
що у вас виникне бажання якомога більше дізнатися про Кобзаря, і
на основі його творів виховуватиметься любов до Батьківщини, рідної мови,
поезії. Саме це і є метою нашого уроку.
Ким же був, є і буде для нас, українців, Тарас
Шевченко? Якнайповніша відповідь на це питання, безперечно, пролунала з
уст Івана Франка. Послухаємо наших літературознавців.
1-а учениця. Він був сином мужика, а став
володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у
царстві людської культури.
2-а учениця. Він був самоуком і показав нові,
світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він
томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії
зробив більше, ніж десять переможних армій.
1-а
учениця. Доля його переслідувала в житті скільки могла, та вона не зуміла
перетворити золото його душі на іржу, а його любові до людей на ненависть
і погорду.
2-а
учениця. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били
із здорового джерела життя.
1-а
учениця. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті —
невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все
наново збуджуватимуть його твори.
Вчитель. Отаким був, є і буде для нас, українців,
Тарас Шевченко. І сьогодні ми прийшли до нього, щоб ще раз
заглибитися в палке, пристрасне слово поета, ще раз перегорнути
сторінки книги його життя. Оберегом нашого уроку буде
звичайний український рушник — один із найважливіших і найдревніших символів нашого
народу.
Давайте, діти, разом подумаємо, які найпоширеніші кольори традиційно
використовувались при вишиванні у нас в Україні і що вони символізують? (Як
співається в пісні Д. Павличка «Два кольори» — «Червоне, то любовна чорне — то
журба»...).
Сьогодні ми будемо вишивати долю Тараса Шевченка
на цьому імпровізованому рушничкові червовими і чорними кольорами — символами
радості щастя і смутку людського.
А проведемо ми урок у формі усного журналу. І першу сторінку нашого журналу
назвемо "Дитинство Тараса
Григоровича Шевченка", її підготували Несторова Ольга та Спічка Альона
Учениця 1. 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Київщині в сім'ї
селянина-кріпака народився
Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його призвали в сім'ї «малим приблудою».
Учениця 2. 8-літнього Тараса
батьки віддалі: до дяка в «науку». Дивна це
була наука. П'яниця — дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Тарас
Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля. Учень:
Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу одвела
До п 'яного дяка в науку.
Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, — ти казала.
Учениця 1. Та не довго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на
долю маленького хлопчика. Змучена важкою працею померла мати.
«Там
матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила...»
Учениця 2.Незадовго після смерті
матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
«Там
батько, плачучи з дітьми
( А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.
Я до школи —
Носити воду школярам...»
Учениця
1. Тарас наймитує в школі, а потім най мається пасти громадську череду. Мине 2
років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий
минало».
(Одна з учениць читає вірш «Мені тринадцятий
минало»).
Вчитель. Наш рушник поки що білий, бо не з'явився ще на світ Божий той,
кому судилося стати пророком України. Поява кожної людини на Землі — завжди
радість, де б вона не з'явилась. У величному палаці, чи в бідній похилій
хатині. Тож яку першу стрічку прикріпимо до рушничка? (Червону). Так, вишиємо
її на рушничкові життєвої долі нашого поета.
Пройшло кілька років. Тарас
підростав. Розкажіть, будь ласка, яким ви уявляєте Шевченка у ранньому дитинстві?
Учень. Тарас (портрет на 6—7-му році життя) здається мені більш-менш от
яким: білявий, меткий, непосидющий, хлопчик цікавий і допитливий, босоногий,
часто замурзаний, обірваний, пустотливий, але розважливий, розумний і добрий.
Вчитель. Тож якими кольорами будемо вишивати раннє дитинство малого
Тарасика? Звичайно, червоними — кольорами материнської і батьківської
любові, любові його
старшої сестри Катерини (прикріплюємо червону стрічку).
Пізніше Тарас згадував: « У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають. Там матір добрую мою Ще молодую —
у могилу Нужда та праця положила...»
Як же це сталося? Більш детально
розповідав про це письменник Леонід Большаков
Учень (Леонід Большаков). 20 серпня 1823 року неня його... ще молодою,
померла на 32-му році свого віку. На руках удівця Григорія Шевченка залишилось
п'ятеро сиріт: Микита — на 12-му, Тарас — на 10-му, Ярина — на 8-му, Марія — на
4-му, Йосип — на 2-му році. Батько одружується вдруге. Взяв з Моринець вдову
Оксану Терещенчиху з трьома дітьми. В родину свого другого чоловіка не принесла
вона кохання тихого, життя спокійного. Не заступила вона сиротам Шевченка
рідної матері. Років через 20 після цього Тарас напише: «Хто хоч здалеку бачив
мачуху і зведенят, той звичайно бачив пекло... Не було години, щоб меж
зведенятами не було сварки, бійки, сліз!»
Вчитель. Тепер у
життя малого Тарасика (прикріплюється чорна стрічка)
вплітаються чорні кольори печалі, журби
за мамою, тяжка напівсирітська
доля.
Читець (Тарас).
І золотої й дорогої,
Якби ви знали, мені не жаль
Моєї долі молодої.
А іноді така печаль
Обступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Мов одірвалось од гіллі,
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя...
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки, що так
Даремно, марно пролетять
Його найкращії літа.
І він не знатиме, де дітись
На цім широкій вольнім світі.
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
І щоб де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.
(Учитель прикріплює чорну стрічку).
Вчитель. А от що ще, учні, ви дізналися про цей період життя малого Тараса,
як йому жилося з мачухою?
1-й літературознавець. Мене дуже вразив такий випадок. Мачуха мучила Тараса
по-всякому. А тут іще один випадок стався. На постій у хату до Григорія
Шевченка поставили солдата. В один із днів він закричав, що зникли його гроші.
«Украв Тарас» — гучно оголосила недобра Терещенчиха. Тарас божився і клявся
— не винний! Але жодні запевнення не допомагали. Втік. Заховався, знайшли...
Ярина розповідала, що Тарасу зв'язали руки й ноги — катували різками. Дізнання
тривало три дні, доки знесилений хлопчина не «зізнався». Зажадали, щоб гроші
повернув. А де йому їх узяти? Знову били, потім кинули в темну комору. Свої
монети солдат одержав: заради цього продали святкову материну спідницю, яку
вона заповідала Катерині. А справжній злодій виявився пізніше. Це був син
мачухи Степанко, який украв гроші й заховався у дуплі старої верби. Отакий був
«гостинець» сироті Тарасу. (Вчитель прикріплює чорну стрічку).
2-й літературознавець. А мені запам'яталося таке: в 11-ий рік свого
народження Тарас почув від мачухи: «Не жилець твій батько на цьому світі— помре
скоро». Заплакав хлопець і вибіг з хати. Як жити сироті? А батько, відчуваючи
наближення кінця, давав розпорядження щодо майбутнього свого нехитрого скарбу.
Тоді й почули люди від нього: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба
— він буде незвичайною людиною: з нього вийде або щось дуже гарне, або великий
ледар, для нього моя спадщина або нічого не буде варта, або нічим йому не
допоможе...» 21 березня 1625 року батько Тараса — Григорій Іванович Шевченко
помер. Але його пророчі слова щодо майбутнього сина справдилися. Доля судилася
Тарасові справді незвичайна.
Вчитель. Так, доля судилася Тарасові справді незвичайна, але спочатку було
сирітство. А символом його є чорна стрічка на рушничку життя нашого поета, яку
ми прикріплюємо до нього. Діти, життя Тараса дійсно було нелегким. Але золотим
сонячним промінчиком в безпросвітній темряві була вірна, щира дружба Тарасика і
його сусідки Оксани Коваленко.
Читець.
Він посміхається весні,
Шукає радісна Оксана
Його в степу між бур 'янів.
Шукає, кличе, наче мати.
Не заблукався б він, бува,
А перед ним папір пом 'ятий,
Де перші вишились слова.
В стрімкі рядки до слова — слово,
Що стануть полум 'ям колись,
А степом сивим, полиновим,
Хазяйські вівці розбрелись.
Леонід Талапай
Вчитель. Прикріплюємо до рушника червону стрічечку. Про їхню дружбу
проінсценують розмову Катя та Саша
Оксана: Чом же плачеш ти? Ой, дурненький Тарасе. Давай я
сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх, ти читаєш,
найкраще за всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.
Еге ж?
Тарас: Еге ж, малярем.
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я
ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таким малярем.
Оксана: Авжеж, будеш! А що .ти ледащо,то правда. Дивись,
де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питоньки
хочуть.
Вчитель. Після смерті батьків родичі захотіли вивести сироту в люди. Ким
тільки не був малий Тарас: і свинопасом, і наймитом, і слугою дяка в школі, і
учнем маляра, і кухарчуком, і козачком у пана. Восени 1828 р. 15-річний Тарас
разом з паном Енгельгардтом виїхав у Вільно. Проти його прізвища було записано:
«Годен для комнатного живописца». У1831 р. юний Тарас разом з панською сім'єю
переїздить до Петербурга. Розлука з рідним краєм тривала довгих 14 літ. Весь
цей час поет сумував за Батьківщиною. На рушнику ці роки вишиваємо «чорними»
візерунками
Друга
сторінка журналу: «Т.Шевченко — художник»
Учень 1. Тарас наймитує, у вільний від роботи час
читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка
знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він
потрапляє до хлипківського мадяра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати,
однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.
Учень 2.
Хоче малювати,
Прагне він
до знань,
Та за це багато
Зазнає знущань.
Учень1.
Нишком він
малює
Статуї в
саду,
Вночі пише
вірші
Про людську
біду.
Учень 2. Зустріч в Петербурзі з
земляком — художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Він
познайомився також з байкарем Е.Гребінкою, художником Брюловим, Венеціановим,
поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили
його з неволі.
Шевченко виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку
художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника.
Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам'ятки минулого, робить ілюстрації
до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив у спадок нам Т.Шевченко.
(Діти розглядають альбом і картини
Шевченка).
Учень 1.
Так у людському морі
Стрілися брати,
Що зуміли в горі
Щиро помогти.
Викупили друзі,
Вільним став Тарас!.
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?
Сміливий і щирий
Був Тараса спів.
Він гострить сокири
Кличе на панів.
Учень 2. Отже ви вже знаєте , що 22 квітня 1838 року
Тарасові Шевченку була куплена воля. За
2500 крб. розбили кайдани кріпацтва, що сковували Шевченкові руки й
голову!
Шевченка природа наділила так щедро, що за 2 роки самоуком він встиг багато
перечитати і стати надзвичайно інтелігентною людиною. Йому подобалося навчатись
в Академії художеств, крім того Шевченко був одним з найулюбленіших учнів
професора Брюлова Я думаю на рушничку залишив би цей період життя поета червону
смугу.
Вчитель. Про його переживання за Україну та про те чим він поплатився за
свої вільні думки розповість Морощук К. та Новіков С в третій сторінці нашого
журналу : „Т. Шевченко - борець за волю
народу „
Учень 1. Незважаючи на радісні події
в Петербурзький період життя, думи поета про Україну стають «сумними рядами».
Життя на чужині гнітило його. І ось після довгої розлуки, в 1843 році поет
вперше відвідав рідну Землю, а в 1845 р. відбулася друга поїздка в Україну. І
що ж він побачив на рідній Землі?
Учень 2.
Україно! Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю —
Заплаче серденько.
Лічу в неволі дні і ночі,
І лік забуваю.
О Господи, як-то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть за ними,
Пливуть собі стиха.
Забирають за собою
І добро, і лихо.
Воскресну я! Воскресну нині!
Ради їх, людей закованих моїх,
Убогих, нищих. Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають,
Що не в Украйні буду жить,
Людей і господа любить.
Для кого я пишу? Для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?
А все-таки люблю її,
Мою Україну широку.
Свою Україну любіть,
Любіть її во время люте
В останню тяжкую мінуту
За неї Господа моліть...
Вчитель. Палка любов поета до
України позначена на рушничку червоним візерунком.
Учень 1.За бунтарські вірші 33
— річного Тараса забрали в солдати.
Та малює й
пише
Він таємно там.
Гнівні його вірші
Страх несли панам.
Учень
2. Незважаючи на заборону, Тарас Григорович
писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною.
Поет писав:
О думи мої!
О славо злая!
Поет писав:
О думи мої!
О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучусь,... але не каюсь!...
Учень 1.Але не судилось Тарасові не тільки бачити свій край
вільним , а й дожити до жаданої реформи 1861 року. За десять днів до смерті поет
написав останні рядочки:
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєш спочивать...
Остання сторінка нашого журналу : «Ми тебе не забудемо, Тарасе!».
Вчитель. Дві чудові весняні дати: 9—10 березня, а
між ними 47 років страдницького життя. Як ви думаєте, учні, багато це чи мало?
Так, для звичайної людини мало. Але для такого генія, як наш Тарас, стало
достатньо, щоб ім'я його стало навіки без смертним...
Але трапилося те, чого боявся Тарас. Чужа земля прийняла його тіло. Однак,
будучи в 1845 році в Україні, молодий Шевченко написав «Заповіт», який,
підхоплений його друзями у ці дні, з новою силою зазвучав по всій великій
Російській імперії
Друзі виконали заповіт поета. На 40-й день після його смерті знову
зібралися на Смоленському кладовищі. Труну, за козацьким звичаєм, покрили
червоною китайкою, яка під мокрим дощовим снігом відразу потемніла, ніби
символізуючи, якою була нещасливою доля поета. Вранці ресорний віз з труною
вирушив з Московського вокзалу Петербурга. Потім було прощання в Москві, далі
траурній хід прийняв поштовий тракт, який проходив через Серпухов, Тулу, Орел,
Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Бровари... 6 травня, після 10-денної
подорожі, домовина Шевченка прибула до Києва. До центру міста траурний кортеж
не пропустили, побоюючись
демонстрацій. Зупинились в
Рождественській церкві, що на Микільській Слобідці на Подолі. Тут
домовину зустріла рідня поета,
студентська молодь. У неділю,
7 травня, відбулася панахида. Потім молодь на руках віднесла труну до
причалу, на пароплав - «Кременчук», на якому востаннє поплив Тарас до Канева.
День 10-го травня (22 за новим стилем) зібрав квіти зі всієї України і
сльозою скропив, і вірою повив його останній шлях до вічного і тихого дому на
Чернечій горі, що відтоді стала називатись Тарасовою...
День смерті Кобзаря позначаємо чорною стрічкою. Та на цьому сумному моменті
ми не завершимо нашу роботу. Ми дійсно пам’ятаємо Т.Г.Шевченка та його
творчість. Свідченням цього є ваші творчі роботи, які ви підготували вдома.
Зачитуються кращі роботи, діти
коментують власні малюнки.
Касько Тетяна
До Шевченка
Мужицький син, що став багатшим
шляхти,
І цим багатством весь народ живе.
Хоч і не купиш ти за нього плахти,
Та все одно збагачує тебе.
Він геній
безталанного народу,
Святий
пророк, що нас до зір веде,
Борець за
правду волю, і свободу,
Що й після
смерті спокій не знайде.
В задумі над рікою похилився -
З думками про Вкраїну, уже вільну.
- Чому ж ти знов, Тарасе , зажурився?
Утілено ж в життя мету цю спільну.
Та що питати, знаю я напевно,
Що зараз крає серце Кобзарю
До незалежності ішли ми, і даремно?
Брат з братом хоче стати у борню.
Комусь бо
вигідно роз'єднувать країну
І сіять
зерна сварок між людьми,
Та неподільна вільна Україна:
І Схід , і Захід — разом на завжди !
Здолаєм все, бо ми - козацькі діти.
І вірю я до спільного прийдем.
Із вогником безсмертного поета
Через віки братерство пронесем.
Лещенко Катерина
Наша родина
Наша родина
- рідна Батьківщина ,
її любіть і
бережіть.
Мила,
славна Україна !
За неї
Господа моліть.
Бо вона нас навчає і оберігає,
Щоб всі радісно жили.
Славу й волю здобуває,
Вороги щоб подолати не змогли.
Хай наша ненька розквітає,
Народ повсюди завжди поряд йде,
Хай безліч поколінь ще має,
І в біді, і в горі всіх веде.
Ми -
Українці, бережімо її,
Нашу рідну неньку-Україну
,
За її степи,
моря, річки, гаї
За
прекрасну мову її солов’їну.
Бо мова та рідна збагачує нас,
А Тарас
Шевченко , що жив у той час,
Дружити ,
любити, мови не згубити,
Закликає нас.
Сьогоднішнім своїм уроком, діти, ми
у вінок всенародної шани Кобзареві заплели і наше скромне суцвіття. Палку любов
і шану до людини, яку по праву називають батьком українського народу, пропоную
позначити червоним кольором, адже «його дума, його пісня не вмре, не загине…»
Використана література:
1. Тютюнник Л.Г. Ми тебе не забули, Тарасе! // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2013. - №6. - с.27
2. Шимків Ганна. Усімї вольній, новій // Українська мова та література. -2014. - №1. - с.18
3. Казько Тетяна. Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа // Українська мова та література. - 2014. - №3-4. - с.16
4. Розвиток життєвих компетентностей на уроках української літератури / Упорядник Л.В.Бутрин. - Тернопіль-Харків: Видавництво "Ранок", 2011. - с.20
5. Умняшкіна Н.Г. Чи знаємо ми Шевченка? // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2013. - №7. - с.25
Загальношкільний виховний захід,
присвячений Дню мови
Тема: Вивчайте ,
любіть свою мову ,
як світлу Вітчизну любіть !
Мета: розкрити значення мови як найважливішого
засобу людського спілкування, пізнання і впливу, її роль у людському житті;
показати красу, милозвучність і багатство української мови, збагачувати
словниковий запас учнів; розвивати
пам'ять, увагу, мислення;
виховувати любов до рідної мови.
Учні 5 клас
1.
У неї
все: діброви й верболози,
Дніпра і Ворскли
витканий атлас,
Козацька
доблесть і кріпацькі сльози,
Ще й дума та ,
вистраждав Тарас.
2.
Розмай Карпат, де юниться на скелі
Смерічка
надоторкано-струнка,
Незгасне сяйво
вбогої оселі,
Яка дала нам в
спадщину Франка.
3.
О рідна мово!
Є ще
люди ниці:
Зрікаються,
бува, і матерів!
А я твої
троянди й чорнобривці
Любов’ю
до пелюстки обігрів.
4.
В тобі - лани широкополі,
Благословення
мамине і хліб.
Без тебе
я страждав би, як без долі,
І вже
давно приречений осліп.
5.
Бо ти – моя подвижниця і слава,
Мечі і
струни, правда і терни.
Від київського
князя Ярослава
До нашої
стрімкої бистрини.
6.
Життя мого майбутнього основа,
Нехай же
родить щедро твій город!
Коли
щеза чиясь у світі мова,
Щезає
разом з нею і народ.
Учень: «Вивчайте , любіть свою мову , як
світлу Вітчизну любіть !» - під таким закликом , взятим із вірша видатного
українського поета Володимира Сосюри , проходитиме сьогодні наше свято . Бо
чого ж ми варті в світі без рідної мови !! Вона є скарбницею народних духовних
надбань , оберіг наших звичаїв і традицій , запорука інтелектуального розвитку
і поступу в загальнолюдському житті .
Учениця: Мова – це душа народу . Вона починається з маминої
колискової , народної пісні , батьківського мудрого слова . Рідна мова єднає
родину. Вона є основою родоводу : від матері і батька , дідуся і бабусі ,
сестри та брата веде юну душу у світ людських взаємин ; і весь цей світ
виявляється у мові і через мову . Тому нині , говорячи про рідну мову будемо
звертатись до неї , як до рідної неньки-матері .
Учень: Сьогоднішнє
свято відкриє перед вами , юні друзі української мови , мудрість . щедрість ,
гумор українського народу , які передалися нам через його мову. І ми щиро
сподіваємось , що ви всі будете вдумливими і уважними слухачами на нашому святі
. Тож ласкаво просимо , любі гості !
Пісня «Зеленеє жито»
Вірші 1-3 клас
Українська моя рідна мово,
В кожнім слові твоїм - цілий світ!
Бачу барви у нім веселкові
І калини червоної цвіт.
А ще небо блакитне, бездонне,
І Ярило, й пшеничні поля,
Плескіт рік, шум гаїв невгамовний –
Вся моя українська земля.
Українська моя рідна мово,
Не одна тобі тисяча літ.
Таке ж давнє твоє кожне слово,
Як і весь різнобарвний наш світ.
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих,
рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі подих, волі спів,
Життя духовного основа.
Все в тобі з'єдналося, злилося –
Як і поміститися в одній! –
Шепіт
зачарований колосся,
Поклик із катами на
двобій.
Ти даєш
поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі - великого народу
Ніжна і замріяна душа.
Учень: Українське
слово , українська пісня … Ми почули вперше їх від матері , яка співала над
колискою . Це з уст матері долинули до нас перші слова , сказані пізніше і нами
. Тому з образом матері пов’язане усе найдорожче в нашому житті : рідний дім ,
яблуні і вишні в цвіту , журлива річка , запашний луг – усе те , що зветься
Батьківщина .
Учениця:
Народ опоетизував матір у словах : «матінка», «ненька», «матуся», «ненечка»,
«матусенька». Скільки любові звучить у цих словах до тієї жінки , що передає
нам перші звуки рідної мови – неоціненної спадщини , з якою ми не розлучаємось
протягом усього життя .
Пісня «Рідна мати моя»
Учень: Українська
мова!.. Всім світом вона визнана однією з наймилозвучніших мов . Тому вона така
неповторна і мелодійна , бо увібрала у себе гомін полів , лісів морів нашої
України . Вона переткана і вишита калиною, барвінком і вишневим цвітом . У ній
дзвенить слава запорожців і січових стрільців . Нею написані невмирущі твори
Котляревського і Шевченка , Франка і Карпенка-Карого , Лесі Українки і
Коцюбинського, Гончара та Загребельного . Вона живе у прекрасних піснях нашого
народу .
Учениця: Українська мова!..
У нашій літературі немає, мабуть, жодного письменника, який би від усього серця
не висловив би любові до неї та своєї тривоги за її долю; який би не покладав
би на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачили невідривно від долі
рідної мови . А скільки епітетів підібрано митцями для характеристики її
поетичної природи ! Наша рідна мова і солов’їна, і волошкова, і вишнева, і
калинова, і трембітна. Це «невмируще і невичерпне джерело, і хто не припаде до
нього вустами, той всохне від спраги».
О мова моя!
О місячне сяйво
і спів солов'я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це - мова моя,
Це - мова моєї Вкраїни.
Яка у ній сила і кличе, й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини! О мова моя,
Душа голосна України!
Ти - мрії фіалок, і сон конвалій,
Й гостріша за крицю багнета...
Ти душу бійця пориваєш на бій
В натхненнім пеані поета...
Мов райдуги - арки над морем
колон,
Що в небо музикою лине,
Де славить
життя золоте жайворон...
Це - мова моєї Вкраїни.
Це - матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини...
О мова вкраїнська!.. Хто любить їі,
Той любить мою Україну.
Виходить мова з частинами мови
Мова: Як путівець між нивами проста,
Барвиста, наче далеч веселкова,
Такою
увійшла до нас в уста
І в
долі заясніла наша мова!
З роси, проміння, шуму колосків
Я вам дарую перше першослово
Аби з ясних слов’янських берегів
У світі заяснилося дніпрово.
Разом із частинами мови:
До
словечка, до слонятка притулися
Може,
так хоч мови рідної навчися!
Іменник:
Є в світі слів
багато, але дорожче всіх
Іменники: син,
мати,оселя, дім, поріг.
А ще слова
«родина» і ненька Україна
Не забуваймо їх!
Прикметник:
Мова моя, мова! Мова кольорова!
Ой яке барвисте кожне твоє слово:
Синій, червоненький, любий,
дорогенький,
Щирий, добрий, золотий, -
Ось прикметник я який.
Займенник:
Є добрий друг в іменника,
Числівника й прикметника,
А звуть його займенником –
Така ось арифметика.
Як втомляться іменники
У реченні стояти
До себе звуть займенників
Від втоми рятувати.
Дієслово:
Трудитися, працювати,
Любити і чекати,
Сіяти, рости, збирати,
Вирости – до зір дістати.
Скільки різних дієсправ
На сьогодні я почав.
Числівник:
Можу вам порахувати,
Скільки є озер, морів,
Скільки є зірок на небі.
Скільки в морі кораблів.
Прислівник:
Зустрілося слово, спинилося
слово:
Полюби мене колисково .
Виходило вдаль і виходило знову:
Полюби мене щей кленово
Усі разом:
Всі ми любим нашу мову,
Наче пісню вечорову.
І служити будем їй,
Нашій мові дорогій
Учень: Мова це
показник культури людини . Недаремно кажуть : Заговори , щоб я тебе побачив»
Нажаль , сьогодні небагато людей , які володіють досконало рідною мовою .
Причиною цієї прикрості є , насамперед , те , що в результаті злиття
української та російської мов утворився так званий «суржик», який є небезпечний
і шкідливий , оскільки засмічує і поганить українську мову – одну з найкращих
мов світу .
Учениця: Ще сорок років
тому М.Рильський закликав : «Пильно і ненастанно політь бур’ян». А бур`яну ж у нашій
мові так багато ! Навіть ті , хто на
уроках вправно спілкується українською мовою , після занять вживають
українсько-російську суміш . Крім того , в мову вкрадаються так звані сучасні
вислови , які є вульгарними і ведуть до деградації особистості . Зараз ви
почуєте один з таких прикладів .
Учень: А видатні люди
різних епох і поколінь зверталися до української мови , як до першоджерела ,
першооснови вітчизняної науки, освіти і культури .
Учениця: Панас Мирний
говорив , що найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова , ота
жива схованка його душі , його багата скарбниця»
Учень: Михайло
Драгоманов запевняв , що українська мова в багатстві , витонченості ,гнучкості
своїх форм не поступається жодній із сучасних літературних мов слов’янства …»
Учениця: Василь
Сухомлинський був переконаний , що «без поваги , без любові до рідного слова не
може бути ні всебічної людської вихованості , ні духовної культури».
Учень: Максим
Рильський писав , що «мова – це втілення думки . Що багатша думка – то багатша
мова . Любімо її , вивчаймо її , розвиваймо
її !»
Рідне слово
Ти постаєш
в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана
материнська мово!
Несеш
барвінь гарячу, яру
в небесну
синь пташиним граєм
і, снивши там від сонця жару, зеленим
дихаєш розмаєм.
Плекаймо в
серці кожне гроно, прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім'ї великій, вольній,
новій.
Д.Білоус
Учениця: Звідки ж бере
початок мова , яку справедливо вважають однією з найзручніших мов світу ? Наша
мовна традиція сягає сягає далеких до княжих часів . Учені доводять , що
давньоруське письмо із своєрідною системою позначок існувало ще з IIст до
н.е. А в період Київської Русі наше слово сягнуло державного творення .
Українську мову тоді називали «руською» , а пізніше , десь із середини XVIIст.
«малоруською» , далі «южноруським язиком», «малоросійським наречием»
Учень: Тоді ж постав з
народу той , «хто сміло , із ясним сміхом розбудив і розгорнув ширококрило
понад землею рідний спів». Це невмирущий Іван Котляревський в «Енеїді»,
«Наталці-Полтавці» та комедії «Москаль-чарівник» відкрив усьому світові
багатства живої народної мови . З його творів «забуте й кинуте під сільську
стріху слово , мов Фенікс із попелу , воскресло знову , ожило небаченою красою
і голосно залунало по широких світах».
Учениця: Рідна мова !
Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку , скільки заборон
витерпіти , яку мученицьку , але величну долю вистраждати.
-
1720 рік. Указ російського царя Петра 1
про заборону друкування книжок українською мовою .
-
1755
рік. Зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових
козацьких
-
1863 рік. Указ російського міністра
Валуєва про заборону друку українською мовою .
-
1876 рік. Емський указ , за яким не
допускалися ввезення із-за кордону , друкування та видання книг на
«малоросийском наречи» , заборонялися сценічні вистави , читання , друкування
текстів та нот. Скасовувалися з ужитку слова: Україна , козак , Запорізька Січ.
-
1908 рік. Вся культура і освітня
діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою – «могущей визвать
последствия , угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».
-
1924 рік. Російський цар Микола 11 ліквідовує
українську пресу – газети і журнали .
-
1938 рік. Сталінський уряд видає
постанову про обов’язкове вивчення російської мови в Україні .
-
1989 рік. Видано постанову , яка
закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову , чим
українську мову було відсунуто , що позначається ще й сьогодні .
Рідна мова
Прийняла я дарунок від нені - то мова,
Тому скарбу ніколи не скласти ціни,
Моє серце вона осява барвінкове,
Будьте вдячні матусі, і дочки й сини!
Будьте вдячні народу, бережіть теє слово,
Що гранилось віками
у битвах, в трудах,
Воно визріло вже і
співа колоскове –
Синя птиця народу - на буйних вітрах.
Л. Забашта
Пісня «При долині кущ калини»
Учень: У страшні часи
національного гноблення припадали до рідної мови , як до цілющого джерела ,
рятуючись від духовної смерті . А були і такі . що зрікалися її ,
перетворюючись на манкрутів , яничарів , забуваючи про свій рід , про своє
коріння . Це про них написав педагог В.О.Сухомлинський : «той , хто цурається
рідної мови , засуджує себе на злиденність душі». Це про них говориться в
віршах поетів Павличка і Білоуса .
Учениця: Дев’ятнадцяте
століття , позначене в поступі людства , як століття революцій , гуманізму ,
весни людства і народів , виявилося для України лютою зимою : українська мова
вмирала . Польське , російське , австроугорське , румунське панування гнітило
розвиток національної культури й мови . Про неї говорили : «Не било , нет и
бить не может».
Учень: Тоді гостро
постало питання : бути чи не бути українській мові і культурі взагалі. «Бути !»
- так відповів на це Великий Тарас своїми творами , написавши :
Возвеличу
малих отих рабів німих !
Я на сторожі біля них
Поставлю слово !
Ведучий: А вже в іншій Шевченковій поезії читаємо:
Ну що б , здавалося , слова …
Слова та голос – більш нічого .
А серце б’ється , ожива ,
Як їх почує !
Учениця: Так , це він ,
коли великий національний геній перетворив українське слово на чисте золото
поезії . Саме рідне слово , рідна мова залишилися тоді тією скарбницею , що
вберегла національний дух від остаточної руйнації . Тоді ж почали поступово
утверджуватися етнічні та політичні поняття слів «Україна», «український
народ», а нашу мову визнали як українську .
Учень: Людина має
завжди пам’ятати , звідки вона родом , де її коріння , глибоко знати історію
свого народу, його мову . Не можна бути байдужим до того , як ми користуємося
мовою , виражаємо свої думки , як цінуємо рідне слово . Один мудрець сказав:
«Людина , байдужа до рідної мови , схожа на дикуна . Тому що її байдужість до
мови пояснюється повною байдужістю до минулого , сучасного і майбутнього свого
народу».
Як парость виноградної
лози,
Плекайте мову. Пильно й
ненастанно
Політь бур 'ян. Чистіша
від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу
служить вам,
Хоч і живе своїм живим
життям.
Прислухайтесь, як океан
співає —
Народ говорить. І любов
і гнів
У тому гомоні морськім.
Немає
Мудріших, ніж народ,
учителів;
У нього кожне слово — це
перлина,
Це праця, це натхнення,
це людина.
Не бійтесь заглянути у
словник:
Це пишний яр, а не сумне
провалля;
Збирайте, як розумний
садівник,
Достиглий овоч у
Грінченка й Доля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій
сад.
М. Рильський
Учениця: Дорогі діти !
Не забуваймо нашої Вкраїни , її милозвучної пісні, рідної мови ! Любімо наш
край , нашу Вітчизну , нашу історію ! Шануймо рідних батьків !
Учень: Любіть Україну
, як сонце любіть ,
Як квіти , і трави ,
і води ,
В годину щасливу і радості мить
Любіть у годину
негоди .
Учениця: Любіть
Україну у сні й наяву
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і
нову,
І мову її солов’їну
!
Пісня «Україна»
Використана література:
1. Світлана Денисенко. Тиждень української мови // Українська мова та література. - 2014. - №2. - с.17
2. Кордонська А.В. Мова - це талісман людини та нації // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2013. - №4. - с.21
3. Клевець Л.Т. Рідна мова в рідній школі // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2006. - №31. - с.23
4. Позакласна робота з української мови та літератури. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. - с.108
5. Предметні тижні в школі / Упоряд. М.Голубенко. -.К.: Шк.світ, 2007. - с.120
Використана література:
1. Світлана Денисенко. Тиждень української мови // Українська мова та література. - 2014. - №2. - с.17
2. Кордонська А.В. Мова - це талісман людини та нації // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2013. - №4. - с.21
3. Клевець Л.Т. Рідна мова в рідній школі // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2006. - №31. - с.23
4. Позакласна робота з української мови та літератури. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. - с.108
5. Предметні тижні в школі / Упоряд. М.Голубенко. -.К.: Шк.світ, 2007. - с.120
Виховна година з використанням методу проектів:
«Хліб – мірило людського життя та культури»
Мета
проекту:
вчити
школярів самостійно здобувати інформацію, систематизувати її та узагальнювати,
дослідити питання про особливе ставлення нашого народу до хліба як до одного з
символів України; зробити висновки про працю хліборобів. Збагатити знання про народні звичаї, що пов’язані
з хлібом, викликати бажання берегти хліб.
розвивати
мовлення, пізнавальні інтереси школярів, збагачувати словниковий запас учнів,
логічне мислення, уяву.
виховувати
повагу до праці хліборобів, бережне
ставлення до хліба; вміння працювати в колективі.
Тривалість проекту: 2
тижні
Учасники проекту: учні
6-8 класів, вихованці гуртка «Літературний» при Миронівській загальноосвітній
школі
Керівник проекту: вчитель
української мови та літератури Гарасько Наталія Іванівна, керівник гуртка
«Літературний»
Обладнання: паляниця на вишитому
рушниці, вироби з тіста, колоски з пшениці, плакати з висловами про хліб,
виставка книг, малюнки, аудіозаписи
«Хліб і сіль» та «Мамин хліб».
Оголошення теми та очікуваних результатів
Вчитель оголошує учням тему, мету
проекту разом формулюють очікувані результати:
-
Навчитися вміло
оперувати інформацією;
-
Зробити дослідження про
використання хліба під час українських звичаїв та обрядів;
-
Зробити висновки про
роль хліба в житті людини та культурі українського народу; про значення праці
хліборобів;
-
Усвідомити який довгий
і важкий шлях здійснює українська паляниця від поля до столу;
-
Вчитися працювати в
групах.
Підготовчий етап
1. Поділ
на групи:
1 група
«Дослідники» - досліджують матеріал про використання хліба в українських
звичаях та обрядах;
2
група «Історики» -
підбирають інформацію про вирощування хліба від давнини до сьогодення;
3
група «Літературознавці» - відшукують вислови,
вірші, приказки та прислів’я про значення хліба та людей, що його вирощують в
житті та культурі українського народу;
4
група «Українознавці» - роблять висновки про
особливе ставлення нашого народу до хліба як до одного з символів України.
2. Пошук
необхідної інформації, її систематизація й узагальнення.
3. Підготовка
зібраної інформації до представлення.
Основний етап. Усвідомлення отриманих
результатів
Звучить пісня
«Хліб і сіль»
Учень та учениця
в українському вбранні виносять на рушникові коровай.
Учень.
ХЛІБ
Що є
найкраще як хліб
на столі?
В ньому
є сила, родючість
землі,
Вдячність, прибуток, здоров`я і лад,
Батькова хата,
заквітчаний сад.
Хлібом і
сіллю стрічаєм гостей,
Краєм
дорогу, шануєм людей,
Хліб уособлює
мирне життя,
Радість дитинства
і шлях в
майбуття.
На скатертині
лежить коровай -
Сонця і
степу духмяний розмай.
Знову збереться
навколо родина:
Ось воно
щастя - «Не
хлібом єдиним!»
Вчитель.
З давніх часів і до наших днів в усіх народів вважалося найбільшою святістю,
коли лежав на столі хліб. Український народ над усе цінує хліб, сіль і честь.
Хліб – достаток, сіль – гостинність і щирість, честь – то людська гордість. Почесне
місце посідає хліб у звичаях і обрядах українців. Про це зараз нам розповість група
«Дослідників»:
Учень. Хліб
був мірилом життя та культури. Святість і пошана до хліба передавалася з
покоління в покоління дітям і онукам. Шана до Хліба закріпилась у народних
звичаях. На покуті під образами, що є в хаті священним місцем, колись завжди
лежала на столі покрита рушником паляниця. В українській родині змалечку
привчали берегти хліб.
Учениця. Хлібом-сіллю
ми вітаємо друзів, бо здавна український народ славився своєю гостинністю.
«Веселий гість – дому радість», – говорили чи не в кожній оселі. Найгостинніше,
найпривітніше «хліб-сіль» значить таке: розділи зі мною хліб, скуштуй хліба
нашого, приєднуйся до столу, життя мого дому і нехай завжди буде у тебе і хліб,
і сіль, нехай в домі твоєму буде ситість, мир і радість.
Учень. Найдавніший
і найважливіший символ української обрядовості – це звичайно ж хліб. Будь-яке свято
не обходиться без паляниці: хлібом і сіллю зустрічають дорогих гостей, з хлібом
проводжають молодих до шлюбу, хліб приносять у дім новонародженого (на здоров’я й достаток),
виряджаючи сина в далеку дорогу, мати
загортала в рушник житній окраєць. У нову хату чи квартиру
теж йдуть із
хлібом. Красивим, духмяним короваєм з шишками, з барвінком та калиною,
прикрашали весілля, а потім частували всіх гостей. Без короваю немає в нас
весілля. Він символізував гідність, достаток, красу молодих. До сьогодні при
виготовленні короваю, дотримуються звичаїв, що прийшли із сивої давнини.
Учениця. На
Великдень обов'язково випікали круглі калачі - паски. Прикрашали їх різними
фігурками, виробленими з тіста, - пташками, колосками, ріжками, косичками. З
хлібом на вишитому рушнику йшли навесні оглядати поле, сіяти, жати. Найкращу жницю
квітчали вінком із колосків, а потім ще сплітали вінок, урочисто несли його в
село до двору господарів, клали вінок на хліб, з яким господині вітали женців.
Учень. В останню дорогу виряджають людей теж з хлібом. Наше
життя нерозривно пов’язане з хлібом. Він з нами в
повсякденному житті: в горі і в радості.
Учениця.
Традиції української родини
1)
Хліб ріж тільки у руках – лівою тримай паляницю, а правою – ножа.
2)
Відрізавши шматок, буханець не став догори ногами.
3)
Скибочку, що впала додолу, підніми, поцілуй та поклади край столу (у хліба ж бо
ніжки короткі, впаде зі столу і може ніколи більше туди не повернутися).
4)
Ніколи не кажи про хліб, що він поганий, говори: невипечений, сирий, глевкий
підгорілий, зачерствілий.
5)
Не залишай недоїденим шматок хліба, бо сили твоєї убуде.
6)
Ніколи не викидай крихти на сміття – віддай птахам…
7) Знайдений на дорозі окраєць хліба
потрібно обтрусити і покласти на високому місці для пташок.
Вчитель. Народження
хліба завжди диво: і багато віків назад, коли наші предки вперше скуштували
шматочки обвугленої зернової каші, і тепер, коли ми їмо батони, булки, калачі.
Кривавим потом зрошений,
Кривавим потом зрошений,
Гарячими сльозами змочений,
У печалі загартований
Оцей хлібець петльований.
Про
те, як важко давався хліб у давнину і як вирощують його сьогодні підготувала
розповідь група
«Істориків»:
Учениця. Вся
історія нашого народу пов’язана з історією хліба, з мистецтвом його сіяти,
вирощувати, косити, молотити, молоти, розчиняти тісто, пантрувати, як воно
сходить, пекти, а коли хочете, то й ґречним, вихованим ще з дитинства умінням
його їсти.
Учень. Люди
почали займатися землеробством ще з того часу, як Адама і Єву Бог вигнав із
раю. Вигнані із раю сім днів голосили напроти райських воріт, припавши до
землі. Бог послав ангела сказати Адаму і Єві, щоб вони взяли землі, змоченої їх
сльозами, і розсіяли її. Там, де посіяв Адам, виросла пшениця, де сіяла Єва -
коноплі. Отак люди одержали хліб і одяг.
Учениця. У давнину хліб вирощували у тяжкій праці. Землю
орали сохою (дерев’яний
плуг) зерно висівали вручну. А коли зазеленіють хліба, то за українським
звичаєм, люди виходили в поле родиною і тричі обходили його несучи на руках
хліб і сіль, щоб виріс великий урожай. Жали також серпом, в’язали у снопи, снопи складали у
копички. А перший вижатий сніп приносили додому, ставили на покутті. Молотили
зерно ціпом, мололи на жорнах.
Учень. Багато
років назад більшість земель належала
поміщикам. Доводилося працювати на панській ниві. Біднякам не вистачало хліба
до нового врожаю, доводилося і голодувати. Селяни часто мріяли про те, що у них
буде своє поле, вдосталь хліба.
Учениця. У наш час роблять все машини. Та хлібом залишається
могутня наша Україна. З хлібом далеко видно - на всі сторони світу.
Хліборобський рік безперервний. Від жниварської осені хлібороб очікує весни,
від засівної весни живе до наступної осені. Силу своїх рук, натхнення душі
хлібороб віддає землі. Він не знає відпочинку в думах про хліб. Без хліба люди
- сироти, а земля - страдниця. І навпаки, земля - наше багатство, наша щедра
годувальниця, коли вона в бережливих, добрих руках господаря.
Вчитель.
Хліб – це життя.
Недарма в давньоруській і сучасній українській мові хліб називається «жито». А «життя» і «жито» – слова
одного кореня.
З
давніх часів прийшли до нас мудрі прислів’я і приказки про хліб. Багато
письменників схвально відгукнулися при цей український символ. Цю інформацію
зараз представить нам група «Літературознавців»:
Учні
виразно декламують вірші та розповідають приказки й прислів’я Учень. Коли
мати хліб пекла,
У хаті сонячно ставало і врочисто
-
Рушники, мов голуби крилаті,
З висоти зліталися на тісто.
Коли мати хліб пекла,
Співала всі пісні, які вона любила.
Може, пісня хліб благословляла,
Може, в пісню йшла від хліба сила.
Коли мати хліб пекла,
Ми, діти, поумивані сиділи і
тихенькі…
Починали, мабуть, розуміти
Нероздільність хліба, пісні й
неньки.
М.Нагнибіда
Учениця.
Осінь брала відра золоті,
Пшениці озимі поливала
Потім сіла на людськім путі
І зернятка дітям роздавала.
не прості зернятка - золоті.
П. Воронько
Учень.
У руки беру колосок золотий,
Він сповнений слави людської,
В нім дівчини чую я голос дзвінкий,
Новатора і ланкової.
Б. Олійник
Учениця.
Хто зерно сіє золоте
В землю палку, невтомну,
Той сам пшеницею зросте
На полі вселюдському.
М. Рильський
Учень.
Б.Олійник «На захист хліба»
Юначе мій, чиєїсь мами сину,
Зодягнений на джинсовий мотив .
Я аж завмер, коли ти... півхлібини
В «дев'ятку» натреновано вгатив!
Перепочинь, та поговорим сину
Бо є про що. І вже давно пора.
Я просто, не домішуючи меду
Скажу: коли ти замахнувшись ривком
Ударив хліб, твоя весела кеда
Мені під серце влучила носком.
Ти вдарив так, що потемніло в оці.
І по державні крайні рубежі.
У всіх, що пухли в 46 році.
Від жаху захололо у душі.
І у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю у бою.
Відкрилися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.
І в матерів,
коли ти через луки
Котив хлібину,
як футбольний м'яч.
Так застогнали, затужили руки
І немов на них ти натоптавсь навскач
Бо всі ми з хліба виростали, сину,
Із праці, себто - чудо із чудес
Яка нас
охрестила на людину
Піднявши з чотирьох до піднебес.
Нас кликав хліб на добре, чесне діло,
До братнього, трудящого коша
Ми в чім шануємо не тільки тіло.
У нім - народна світиться душа.
І я тобі сказати чесно мушу
Ти можеш лущить м'яч, немов горох,
Та коли вже замахнувсь на душу,-
Дивись, щоб
не спіткнувсь на чотирьох!
Учениця.
«Хліб – це казка й реальність, хліб – це пісня
і сила, хліб – це совість моя», - проголошував А.Сійг.
Хліб
на столі – Бог у хаті.
Хліб
– батько, вода – мати, з хлібом і хата
тепліша.
Коли
є хліба край, то й під вербою – рай.
Не
вчи вченого їсти хліба печеного.
Найсмачніший
хліб од свого мозоля.
Не
ми хліб носимо, а хліб нас.
Не
вмієш пекти хліба, будеш пекти раків.
Їж
хліб із сіллю і водою, живи правдою святою.
З
хлібом і пісня миліша, стіл – престол, і хата – багата.
Хліб
житній – батько рідний.
Нема
хліба без роботи, а роботи без хліба.
Свій
хліб ліпший від чужого калача.
Перший
кусок хліба кращий і смачніший, ніж
другий.
Риба
– вода, ягода – трава, а хліб – усьому
голова.
Сила від хліба, хліб — від землі.
Хліб батько, вода — мати.
Зима
— без снігу, літо — без хліба.
Будеш без діла – лишишся без хліба .
Будеш без діла – лишишся без хліба .
Вчитель.
Мало у світі цінностей, котрі, як хліб, ні на день,
ні на годину не втрачали б свого значення. У всіх народів в усі часи хлібові
поклоняються. Його не порівняти ні з якими багатствами. Хліб українці називають
„Святим”, „Божим даром”, „Годувальником”, „Батьком”, „Головою”, „Розпорядником”. Наразі остання група «Українознавці»
зроблять висновки і розкажуть про особливе ставлення нашого народу до
хліба як до одного з символів України.
Учениця.
Хліб належить до особливо шанованих символів
українського народу. В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику - то найвища
ознака гостинності народу. Існує в народі повір'я, що хліб потрібно випікати у
жіночі дні - середу чи п'ятницю. З давніх-давен батьки навчали дітей своїх
традицій - берегти хліб.
Коли
паляницю мали саджати у піч, щільно зачиняли двері хати, щоб зберегти тепло. У
цей день у сім'ї не повинно бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник,
зверху теж накривали рушником, щоб хліб дійшов. На обід зі святим хлібом, як на
свято, збиралася уся сім'я. Батько різав хліб, притримуючи його лівою рукою і
притискаючи до грудей.
Учень. Святим правилом
було не залишати недоїдків хліба.
«Доїж,
дитино, хліб — у ньому залишилася вся твоя сила», — учили батьки своїх дітей.
Не можна було хлібину класти на стіл перевернутою.
А коли окраєць падав зі столу, його піднімали і цілували, щоб хліб не
образився.
Учениця. Особлива
повага до хліба виражалася в тому, що навіть сіячі виходили в поле у чистих
сорочках. А перший коровай пекли з муки першого змолу і їли разом. Клали щойно
спечений хліб на рушник, а хлібний дух ішов кімнатою…
Учень. Як важко прожити
людині без шматочка хліба! Згадаймо 1933 рік... Це було не стихійне лихо, а
зумисне підготовлений голодомор. Становище в країні було катастрофічним.
Внаслідок повного виснаження
організму від голоду померло 20 мільйонів чоловік. Світ мав би розколотися
надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися - від того, що це
було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, і ми ходимо по цій
землі, трудимося на землі і вирощуємо хліб. Кожен із вас знає, що головний злак
на землі - пшениця. Мабуть, звідси і пішло: хліб - усьому голова. Ніхто
сьогодні не може назвати імені тієї великої людини, яка винайшла хлібопечення,
того, хто змолов зерно, виготовивши борошно, а потім спік із тіста в гарячій
печі запашний, духмяний коровай чи паляницю.
Учениця. Хліб
– усьому голова. Здавна живуть ці слова в народі, вражаючи простотою, зітканою
з людського досвіду образністю. Так, хліб – це головне, без чого не можна
уявити могутність держави. Хліб – годувальник, хліб – воїн, хліб – будівник.
Учень. І
коли дивишся на золоті розливи нив, завжди із вдячністю згадуєш людей, що тяжко
працюють на землі, вирощуючи зерно, майстрів великого хлібного цеху країни.
Недарма свята свої хліборобські люди увінчують гаслом: «Слава рукам, що пахнуть
хлібом!», а тих, що ростять його, шанобливо називають хліборобами.
Учениця. ПАМ’ЯТКА
1.
Пам’ятаю, що хліб – святий.
2.
Бережу хліб, не
викидаю.
3.
Пильную, що не падав
додолу.
4.
Як упаде хліб, підніму
його, перепрошу, поцілую і з’їм.
5.
Недоїденим хлібом
пригощаю пташок.
6.
Беру хліба стільки, скільки
подужаю з’їсти.
7.
Шаную працю людей, які
виростили хліб.
Звучить
пісня «Мамин хліб»
Вчитель. Хліб - це саме життя. Його
духмяність дарує сподівання. І навіть суха скоринка будить силу в людині.
Возрадуйся йому, віддай шану тим, хто зростив його, зібрав, змолов. Хай буде
хліб завжди, свіжий і святий. Хай ніколи не черствіє, бо, як
кажуть, коли черствіє хліб, то черствіють душі.
Нехай
ніколи не простягнеться дитяча рука з словами-проханням: «Христа ради,
хліба!..» Хай в кожній оселі завжди вдосталь буде його.
Підсумки
Метод «Мікрофон». Уявіть,
що ви в руках тримаєте мікрофон і даєте інтерв`ю. Дайте відповіді на
запитання:
- Чи сподобався вам
сьогоднішній урок?
- Що саме сподобалося?
- Чи важко було підготувати необхідну інформацію?
- Дайте оцінку проекту,
який ми з вами підготували та провели.
Після оцінювання
школярів дає характеристику вчитель.
Використана література
1. Ковальчук О.О. Ти споконвіку на покуті,
хлібе, у нас // Позакласний час. – 2007. –
№2.
2.
Ковтун В.А. Найдорожчий за все золото світу // Позакласний час. – 2002. – №10.
3. Скуратівський В. Берегиня. – К.: Радянський
письменник, 1987.
4.
Сухомлинський В. Батьківська педагогіка. – К.: Радянська школа, 1978.
5.
Чегодар І.В. Хліб наш насущний // Позакласний час. – 2003. – №9.
6.
Джерела Інтернету:
Свято матері
Учасники
заходу:
ведучі, матері,
сини,
доньки.
Оформлено книжкову виставку "Її величність
Жінка". Зал святково прикрашений рожевими і білими квітами (як символ
вшанування живої і померлої матері), гілками яблуні, вишні і калиною.
Притишено грає музика (лунають
пісні про матір - див. додаток) доки збираються гості свята, поступово музика
стихає.
Ведучий 1: У пору, коли
природа пробуджується до нового життя, коли земля квітує у білому пишному
цвітінні, приходить до нас світле і радісне свято. Воно стукає у кожну оселю і,
ставши на порозі, нагадує призабуту мудрість віків - звичай вшановувати
Материнську Долю.
Ведучий 2: Свято це прийшло до нас з американського
континенту. Як і всі свята,
День Матері має свою історію:
Маленька американка Анна Джервіс втратила
найдорожчу в світі людину — маму. Серед кривдних сирітських буднів вимріяла
вона думку: люди повинні мати такий день, у який всі разом ушановуватимуть і
матір-неньку, і матір-землю, і Матір Божу.
Ведучий 1: І на її клопотання у 1914 р. Конгрес США
прийняв постанову про введення нового державного свята - Дня Матері. За
прикладом Америки пішли держави північної і середньої Європи: Швеція, Норвегія,
Австрія.
Ведуча 2: До Європи воно прийшло після
першої світової війни, яка принесла багато бід, страждань, призвела до руйнації
моралі. У суспільстві виникла потреба у чистому, шанобливому ставленні до
жінки-матері, що завжди було критерієм цивілізованості. Тож повернення до
християнської моралі Європа почала з визнання й поширення свята Матері, що
відзначається й понині у другу неділю травня.
Ведучий 1: Так цей день, Друга неділя Травня
кожного року - став міжнародним святом у найкращому розумінні цього слова. А
1929 рік, за почином Союзу Українок, був першим роком Свята саме Української Матері в Галичині.
Ведучий 2: Свято Матері має
подвійний характер: родинний і громадський. У родинному колі діти готують для
мами подарунки і найголовніше - намагаються бути прикладом чемності і
послушенства.
Ведучий 1: Дорослі
члени сім'ї раніше виконували за маму всю роботу, старалися, щоб мама
хоч день відпочила. Матерів
вітали квітами, влаштовували дитячі концерти, вечори поезій,
конкурси, вистави.
Ведучий 2: Пісні,
вірші, музика, сміх, квіти - все було для милих, добрих, щедрих і щирих, самовідданих
і витривалих матерів. Так громада виказувала честь і шану жінці - Матері.
Вчитель: Зараз ми
перевіримо, чи зможуть вже наші діти виконувати домашню роботу за своїх
матерів. Запрошуємо сюди хлопців, які повинні якнайкраще обчистити картоплину.
Дівчаткам завдання розповісти як зготувати 1- налисники, 2 – голубці.
Ведучий 1: Уже на початку століття назвала травень місяцем Матері
Божої церква.
Дорослі і діти носили до каплиць, церков, образів і фігур квіти, співали багато
пісень, славили ту жінку земну, що привела на світ Сина Божого.
Ведучий 2: В другу неділю
Травня в церквах відбувалися святкові богослужіння за здоров'я матерів. З
нетерпінням чекали цього дня діти, вони вчили молитви, пісні присвячені
Бого-Матері, зверталися до Пречистої словами поширених тоді поезій.
Ведучий 1: А з 1939 р., після
приєднання Галичини до Радянської України, це свято замінив Міжнародний жіночий
день, який ушановував переважно жінку-трудівницю. Жінка-мати,
Берегиня роду, згадувалася побіжно. А Матір Божу взагалі заборонялось
згадувати.
Ведуча 2: У відродженій
Україні відроджується й свято. Діти
поспішають
до рідної домівки, щоб разом із ненькою обійняти яблуню, пригорнути вишневі
віти й уклонитися вінку землі – барвінку:
1.
О матері!
Це ж ви вручали
Замріяну і ніжну віть...
Навчали по землі ходить,
Навчали чесними очима
У майбуття зоріть.
2.
Кожна моя дорога —
Зморшка нова у нені,
Кожна моя тривога —
Пасемце сиве у неї.
Руки ласкаві цілую.
Скільки з них випито сили:
Жали вони і косили,
Прали і тісто місили...
Скільки з них випито сили!
Руки красиві цілую.
3.
4. Здолала усе й заспівала дзвінко
Лиш ти, рідна мамо,
Вкраїнська жінко!
Зажинки святкуєш, мрій сієш
барвінки
Лиш ти, рідна мамо,
Вкраїнська жінко!
5.
Ти вся у майбутнім,
Не прагнеш спочинку
Лиш ти, рідна мамо,
Вкраїнська жінко!
Тож слава хай лине
І гінко, і плинно
Тобі, рідна мамо,
Вкраїнська жінко!
6. Найсвятіша, наймиліша,
зіронька ясна!
Найрідніша, найгарніша, мов сама весна!
Справедлива, добра, щира, матінко моя!
Щастя зичу тобі й миру, злагоди щодня!
Виконується
"Пісня про рушник".
Вчитель: А зараз пропоную трішки відпочити та перевітити чи уважні
батьки й діти один до одного?
1.
Який
улюблений колір твоєї мами?
1.
Який
улюблений урок у вашої дитини?
2.
Улюблена
квітка матусі?
2. Однокласник, з яким полюбляє сидіти
дитина за однією партою?
3.
Фільм,
що подобається твоїй мамі?
3. Урок, що подобається дитині?
4. Улюблена пора року матусі?
4.Улюблений вчитель вашої дитини?
5. Виконавець пісень, який подобається
мамі?
5. Домашні завдання з якого предмета
подобається виконувати вашій дитині?
6. Домашня робота, яка подобається твоїй
матусі?
6. Художній твір, кий сподобався вашій
дитині останнім часом?
Ведуча 1: Лежить біля
синових дарунків доччина вишиванка - блакитне й жовте по білому, оберіг від
зурочення і хвороб. Нитки добирались у святкові дні, а сплітались у візерунок у
Чистий четвер, щоб мали заступальну силу від лихого ока і слова. Не було у
такій вишиванці традиційного чорного кольору, щоб матусі на цьому світі добро
творить та до вишні й яблуні ходить.
Ведуча 2: Окрім дітей,
вітали господиню чоловік, рідня, близькі сусіди. Добрим знаком було дістати від
чоловіка ложку, корали, або сон-траву, як символ життєвої снаги, надійності і
спокою. Та найкориснішим вважалося зібрати вранці росяні пелюстки яблуневого цвіту
і потай з-за спини
обсипати ними жінку. Це оберігало її від хвороб, возвеличувало у материнстві.
Ведуча 1: Ті діти, що з
певних причин не могли приїхати на свято, передавали матері свої вітання, у
себе ж дома ставили перед образом Богородиці свічку. І з того, як вона горіла
дізнавалися про мамине почування.
Мамо! Матусю!
Нене!
Вдячний тобі я
за ласку,
За колискову
пісню
І за дитячу
казку
З
вовчиком-панібратом,
З рибкою
золотою,
З зайчиком,
паном Коцьким,
З дідовою
козою...
Матінко, ясна
зоре,
В очі твої
дивлюся,
Бачу у них
тривогу
Й Господу щиро
молюся,
Щастя благаю для
Тебе,
Рідна моя
матусю.
Ведуча 2: А ще мали за звичай зберігати зрізані у Мамин
день яблуневу й вишневу гілочки. Щодо цього є в народі легенда про двох жінок,
які мали красу, вроду, гарно співали, але нікому їм було передати все це:
дітей-онуків у них не було. Не раз вони звертались до Бога з проханням послати
їм діток. З часом таки здійснилося їхнє бажання, але ж як!
Ведуча 1: Старша, яка
могла б бути бабусею, у вишню перетворилася, зі своєї крові ягідки родить і
серце у зернятку-камінчику ховає. А молодша, у житті діточками обділена,
діждалась їх, як яблунею стала... Певне, люди правду говорять, бо раніше на материнських могилах з'являлися
цього дня дві гілочки - вишнева і яблунева, поставлені у склянку з водою та
зерном.
Земля дочекалась
і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов
калина, росте і цвіте від тепла,
Нічого не треба,
нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати
на білому світі була.
З-за гір віє
вітер, в степах повмирали морози,
Шумлять осокори,
весняно зітхають гаї,
А мати рідненька
стоїть на високім порозі
Та й думає мати:
"Як маються діти мої..."
А діти світами,
а діти у веснах і зимах,
Приїдуть і
скажуть: "Нам двері, матусю, втворіть".
І доти всі діти
живуть по світах молодими,
Допоки чекають,
допоки живі матері.
Матусю, мамо,
люба наша ненько,
Тобі на свято
квіти ми несем...
Ти наше сонце,
матінко рідненька,
Ти над усе для
нас, ти над усе!
Ведуча 2: На превеликий
жаль, у Східну Україну це свято не дісталося, бо спіткнулося об колючі дроти
концтаборів, об заґратовані вікна тюрем, втопилося у крові розстріляних, у
сльозах матерів, очманіло від жаху голодомору.
Ведуча 1: Доля
української матері була набагато тяжчою, ніж доля західноєвропейської. Вона
була замучена громадянськими війнами, розкуркуленнями, Сибіром, гул агами,
Афганістаном, Чорнобилем. Та завжди в неї вистачало мужності
нести цей важкий хрест.
Очі мами —
яснота без слів,
Очі мами — пісня
і картання.
В них надії,
ніжність солов'їв,
Чистота
безмежного світання.
Очі мами... їх завжди читай,
Бо без них
згориш на півдорозі.
Скарб добра,
бажання і розмай,
Завжди очі ці за
нас в тривозі.
В них дощі і
черемховий цвіт,
Буревій і тихий
запах м'яти.
Ними бачиш ти
безмежний світ,
Світ, що серцем
хочеться обняти.
Мати—її Величність,
В неї в обіймах
Вічність,
Злита із мук і
щасть.
Танець
Вчитель: З попереднім завданням всі впорались добре. А зараз
запрошуємо три найсміливіші мами, що зможуть впізнати свою дитину лише
доторкнувшись до долонь дітей.
Ведуча 2: Українська
мамо! 3 твого серця, з твоїх рук, твоїм розумом було зрощене не одне покоління
наших героїв. Сьогодні наш народ клонить перед тобою свою голову і співає тобі «Многая
літа».
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки
Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу
брата
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
(В. Симоненко)
Ведуча 1: Рідна мати і
рідна Україна - два крила любові, які несуть українську душу крізь віки і не
в"януть у вічному польоті, ба тримає їх на світі материнська любов. Одна в
них земля і одна доля, одна калинова кров у землі і в тілі, одні діти, які свою
матір і Україну і люблять, І гублять. Тільки з жертовної любові і зболеного
крику, з синівського лицарства й сльози страдництва прийшло і серцем припало,
до України імення - Мати!
Ведуча 2: Материнський
образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, зоріє із
зажури озер, що чистими очами довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно
із карпатських верховин.
Ведуча 1: Стоїть на
вершині двох тисячоліть Мати, вища і святіша від усіх богинь, і молиться за
дітей своїх, як дві тисячі літ тому на Голгофі стояла на колінах перед
розп'ятим на хресті Ісусом Мати Божа і молила Всевишнього помилувати її сина.
Воскрес Христос - має воскреснути й Україна, бо один Бог витає над нами і одна
Мати любить нас.
Ведуча 2: Тож подбаймо,
щоб у триєдиній любові - до Матері-Богородиці, Матері-Батькіащини та Матері
Земної - виростали наші діти і внуки - нащадки давньої української слави. Нехай
в їхніх серцях не знайдеться місця злобі І зневірі, пануватимуть лише Добро,
Справедливість і Милосердя.
Ведуча 1: Все в житті
минає - і добре, і зле. Забуваються старі події, поступаючись спогадам. Та
пам'ять про матір жива доти, доки живуть її діти. У спадок вони передадуть її
своїм дітям. На цьому тримається рід. На цьому стоїть земля. Бережіть матерів,
хай будуть вони огорнені вашою вдячною шанобливістю, спокоєм за своїх дітей,
хай ніколи не зазнають самотності.
Крізь дощ, крізь сніги і тумани,
Чи дороги туман обснує,
Приїжджайте частіше до мами,
Повертайтесь
в дитинство своє.
Забувайте обов'язок, втому,
Не марнуйте дрібницями дні,
Приїжджайте до рідного дому,
Розвесняйте Із нім душі свої.
Там ростуть чорнобривці і м'ята,
Де пройшли ваші дні золоті,
Лиш не можуть там вічними стати
Руки мамині — крила святі.
Щоб не мучила совість потому,
Не приносьте батькам ви печаль,
Бо для них ви — сонячний промінь.
То ж не гасніть у рідних очах.
Вчитель: 3 учасники повинні
намалювати свій портрет із зав’язаними очима. Чия мама відгадає, та сімя й
перемогла?
Ведуча 2: Віриться, що День Матері увійде в наші
оселі без казенних промов і декларацій, як найзворушливіше і найсімейніше
свято, щоб залишитися назавжди.
Ведуча 1: Нехай кожний із
нас в цю другу неділю травня назве світле ім°я своєї мами і не пошкодує ні
гарних слів, ні гарних справ для неї - низько вклониться їй, як початкові свого
життя. Нехай не залишиться поза увагою жодна матір, а матері, що втратили дітей
своїх на війнах, чи постраждали при інших трагічних обставинах, відчують увагу
і піклування громадськості. Нехай достойно вшановуватиметься старість, а на
цвинтарі не буде жодної забутої могили.
Ведуча 2: І сьогодні на
нашому святі ми вшановуємо своїх жінок-матерів,
вітаємо з Днем Матері, бажаємо щастя й добра; прийміть низький уклін за лагідні
руки і серце ласкаве, хай хороше буде вам у житті.
Ми любим вас, кохані мами й тата
І зичимо здоров'я вам багато,
Ми хочемо, щоб завжди ви раділи,
І щоб в житті ніколи не хворіли.
Хоч часом ми буваємо нечемні,
І дуже ви хвилюєтесь за нас,
Але у серці, знаємо напевно:
Частіше радуємо вас.
Хай Бог охороняє вас від злого,
Хай світить сонце і колосяться жита,
Щоб ви були щасливі та здорові
На многії і многії літа.
Хай щастя і радість вам ллються рікою,
Щоб ви не стрічались ніколи з
журбою.
Учениця читає
молитву
за батьків; усі учні повторюють за нею:
"Всемилостивий Боже! Дякуємо
Тобі за наших батьків та за все те добре, що Ти нам подав через них. Вони
виховують нас, навчають любити Твої Святі заповіді, не гріши-ти. Ми любимо їх і
хочемо завжди шанувати й слухати. А Ти, Господи, поможи нам у цьому Твоєю
ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоров'ям та довгим і щасливим життям,
хорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатися потіхи від
своїх дітей, а по смерті прийми їх і нас до Небесного Царства. Амінь.
Вчитель
Як дітей колишеш ти недремно,
То не раз змахнеш краплину поту,
Що ж, прислів'я мовить недаремно:
"Хто не мав дітей — не мав
клопоту".
А зростуть, то скільки дум у
неньки,
І тривог за їхнє кожне діло.
Голова боліла від маленьких,
Від дорослих — серце заболіло.
Але що ті клопоти й тривоги,
Бо хіба із щастям їх зрівняти,
Як дитя, зіп'явшися на ноги,
Перший крок ступає по кімнаті.
Як почуєш ти уперше:
"Мамо!",
Як до школи поведеш за руку,
Як уже й одержиш телеграму:
"Мамонько, вітаю із
онуком!".
Добре ж, як себе пізнать в
дитині,
Знать: вона твої продовжить роки.
Добре дати світові людину,
І людині дати світ широкий.
Дарувати їй цвітіння рясту,
Сині гори, неспокійні ріки...
Хто не мав дітей — не звідав
щастя,
Долею обкрадений навіки.
Діти дарують медалі і квіти
Немає коментарів:
Дописати коментар